Défis Humanitaires, Франція
На запитання французького аналітика Алена Буане відповідає український політолог Оксана Мітрофанова, яка останні два роки працювала викладачем-дослідником у рамках національної програми Національного інституту східних мов і цивілізацій (INALCO Paris); авторка книжки «Франція-Україна. Історія дипломатичних і військових відносин. 1991–2023» (Фонд Maison des Sciences de l’Homme, 2024). Постійно виступає на LCI та France 24, а також на українському каналі «Прямий», автор багатьох публікацій у колонках популярних французьких видань Le Monde та Libération.
— Після російської агресії проти України 24 лютого 2022 року населення вашої країни більше двох років стикається з наслідками війни в усіх її формах. Які наслідки для населення?
— Це складне питання. Можна говорити про безпосередні наслідки війни в Україні, коли сонячного літнього дня керовані ракети та авіаційні бомби вбивають моїх співвітчизників та руйнують критичну інфраструктуру і житлові будинки, але можна говорити і про такі наслідки, як падіння ВВП , «демографічні діри» або посттравматичні стресові розлади у значної кількості не лише військовослужбовців, а й цивільного населення.
Фундаментальним наслідком війни є руйнація побуту українців: їхніх родин, їхніх домівок, їхніх доль; вигнання, бідність, втрата роботи та соціальних зв’язків; жахливий психологічний стан через нищівні щоденні бомбардування та втрати близьких, рідних, друзів; життя для мільйонів із нас під окупацією чи навіть через випробування депортацією. Те, що нас знекровлює, — це невизначеність існування. Адже навіть наступна година, а то й поточна хвилина може бути останньою…
Окрім втрат, яких зазнали самі українці, є й значна шкода, яку зазнає держава: руйнування критичної інфраструктури, зношеність житлового фонду, розкрадання родючих земель, руйнування навчальних та оздоровчих закладів, екологічна криза. Щоб впоратися з цією ситуацією, держава змушена ухвалювати непопулярні рішення, такі як підвищення податків і мобілізація чоловіків на фронт. Все це є подвійним тягарем для громадян України. І все це відбувається в Європі ХХІ століття!
Личаківський цвинтар, Львів, Україна. 23 лютого 2024 року.
Джерело: сайт Президента України
Збитки України через війну склали майже 500 млрд доларів у червні 2024 року. Про це свідчить як спільна заява країн G7 після саміту в Італії, так і оцінки Світового банку.
Тільки сума прямих збитків, завданих лише інфраструктурі України під час війни (наприклад, руйнація Росією Каховської ГЕС 6 червня 2023 року), сягнула майже 155 млрд доларів у січні 2024 року. І не забуваймо, що певна критична інфраструктура української економіки зараз знаходиться під контролем Росії, як, наприклад, найбільша атомна електростанція в Європі, а саме Запорізька.
Росія має заплатити за знищення України та смерть українців. Зусилля міжнародної спільноти мають бути спрямовані на те, щоб змусити країну-агресора виплатити значні репарації. Необхідний прозорий механізм компенсації. Тому ми вітаємо рішення лідерів G7 про те, що російські активи залишатимуться замороженими, доки Росія не припинить війну проти України та не заплатить за завдану нею шкоду. Ці кошти можуть бути перераховані в Україну для відновлення національної економіки та соціального життя нашої країни.
Масштаб санкцій проти Росії також слід посилити, щоб обмежити доходи, які російська держава отримує від своєї війни. Без таких заходів європейська та світова економіки також ризикували б у більш-менш довгостроковій перспективі зіткнутися з наслідками війни в Україні.
Якщо бути більш конкретною, то частину першого розділу своєї книжки я написала у грудні 2022 року в Києві в темряві, без електрики та під звуки вибухів. Коли знаходжусь в Україні, я не поспішаю в укриття в коридорі будівлі і чую всі вибухи, бачу дим від бомбардування. Гра в російську рулетку? Під час цієї атаки нас уб’ють чи ні?
Жінка біля свого зруйнованого бомбою будинку в селі Новоселівка Чернігівської області.
Фото: Олександр Ратушняк, ПРООН в Україні
Моя 70-річна сусідка була вдома у батьків на Сумщині, працювала на городі і отримала важке поранення під час обстрілу з російського «Граду», після кількох операцій у неї знерухомлена рука. Жінка, з якою я навчався на історичному факультеті Київського університету Шевченка, втратила чоловіка та брата. Їх мобілізували в українську армію як солдатів і вони загинули. Українська дослідниця мого віку, переможниця програми для науковців PAUSE, щойно написала мені про її чоловіка, українського солдата, який загинув, що вона не зможе знайти його тіло. Я не знаю, що на це відповісти.
— У своїй книжці ви цитуєте вчителя французької мови, який був у Києві під час російської атаки — Жульєна Плушара. Він казав вам, що тоді відчував, що у українського населення з’являється розуміння, що існування нації тісно пов’язане з долею армії. Чи можете розповісти нам більше про це і як це відбувається сьогодні?
— Із перших днів війни Збройні Сили України завжди асоціювалися із захистом українського населення, національного суверенітету та територіальної цілісності. Той факт, що на третьому році війни проти ворога, який у багато разів переважає за територією, живою силою та озброєнням, Україна не лише встояла, а й розвивається та готується до вступу до Європейського Союзу, свідчить про глибоке переконання простих людей, українських громадян у правильності цього історичного та геополітичного вибору та у своїй впевненості в силах української армії.
У багатьох українців є родичі, друзі та знайомі, які зараз воюють у лавах Збройних Сил. За таких умов не можна казати ні про розпад армії, а тим більше про загальне бажання українських громадян ухилитися від обов’язку захищати Батьківщину.
На початку війни у 2022 році рівень довіри до Збройних Сил за опитуваннями становив 94–96 %. Станом на грудень 2023 року українці найбільше довіряють Збройним Силам — 94 % позитивних думок. Загальне ставлення до Збройних сил у першій половині 2024 року не змінилося. На кінець березня, згідно з опитуванням Центру Разумкова, українській армії довіряли 96 % респондентів. Такий рівень підтримки не є ознакою розвинутої мілітаризації українського суспільства, на відміну від російського. Скоріше це данина славному історичному минулому козацтва, яке завжди захищало українську землю від набігів, а також героїчному опору Києва монгольській навалі за часів середньовічної Русі. Більше того, війну, розпочату Росією, нині асоціюють із монгольською навалою. Спротив українців має своє коріння в специфічному ментальному універсумі, у нашому опорі тому, що ми асоціюємо зі Злом і Темрявою. Ми йдемо стопами наших предків.
 |
| Вулиця в центрі Києва. 27 грудня 2022 року. Фото: Julien Plouchart |
— Західна Європа жила в мирі після закінчення Другої світової війни. Східна Європа довгий час жила під тоталітарним режимом Радянського Союзу, від якого вона звільнилася майже 25 років тому. Україна сьогодні єдина країна, яка веде війну на Європейському континенті. Чому українці воюють і якими висновками ви можете поділитися з нашими читачами.
— Очевидно, війна прискорила становлення української політичної нації. Ми зрозуміли, що в країні є люди, здатні зберегти і зміцнити цілісність країни і зробити чіткий цивілізаційний вибір щодо майбутнього України як невід’ємної частини Європи. Виникає думка, що саме недооцінка нової української політичної генерації підштовхнула Путіна до війни, коли російський диктатор вважав, що Україна слабка і ще не вийшла з російської цивілізаційної орбіти. Війна виявилася унікальною нагодою морально, політично та економічно покінчити з трьохсотлітніми кайданами, які прив’язували нас до Росії. І ми отримали унікальну можливість побудувати на нових засадах сучасну, інноваційну країну, де права людини та взаємодопомога є пріоритетними. А Європа йде мирним і стабільним курсом саме тому, що Україна стоїть на шляху Путіна до Заходу.
Після розпаду Радянського Союзу через недооцінку європейськими державами потенціалу та ролі України наша країна опинилась у «сірій зоні» європейської політики. Тому не дивно, що за останні тридцять років Росія змогла отримати глибокий вплив на українські еліти, заславши туди своїх агентів, тоді як НАТО та Європейський Союз загалом не сприймали Київ як потенційного партнера. Ми сподіваємося, що війна стане моментом істини для європейських політиків і що так званий український фактор перетвориться на реальність для всіх європейських країн, зокрема для Європейського Союзу та НАТО. Сподіваємося на швидкий вступ України до Європейського Союзу. Не забувайте, що український народ буквально кров’ю розплачується за свій європейський вибір.
— Як ви вважаєте , як вчений та дослідник, які ставки війни в Україні, а також у Європі та світі?
— Це не локальний конфлікт і не регіональне протистояння. Це не війна за місто чи регіон і не війна за ресурси, навіть якщо Росія прагне захопити їх частину. Це навіть не війна помсти, вписана в імперську історію, це перш за все війна за вибір цивілізації. Путін має намір вести жорстку довгострокову конфронтацію із Заходом, який він вважає цивілізаційним антагоністом Росії. Все в Росії — будь то політика, економіка і, звичайно, армія — підпорядковано есхатологічній химері руйнування західної цивілізації. Навіть релігія використовується, щоб обґрунтувати «священну війну» проти Заходу. Тому даремно і наївно сподіватися, що Путін обмежиться Східною Україною чи навіть задовольниться поглинанням Донбасу. Це є ілюзією.
Падіння України відкриє перед російською армією шлях на Захід. І йтиметься не лише про окупацію країн, керівники яких з якихось причин не подобаються Москві. Це означатиме знищення середовища проживання, промисловості, сільського господарства, освітніх і медичних закладів, повторення того, що зараз відбувається в Україні. Це означатиме повне знищення західної культури, ментальності та духовності. Іноді складається враження, що Путін думає повторити розпочату монголами кампанію проти Європи. Тому Європа і світ мають об’єднати зусилля, щоб цивілізація не впала під ударами нових варварів, які зневажають міжнародне право, принцип непорушності кордонів і національного суверенітету.
Карта війни в Україні, станом на 14 червня 2024 року.
Джерело: War-Mapper
— Західні лідери кажуть, що Україна не повинна програти і тому її потрібно підтримувати. Чи ця допомога достатня, правильно визначена, своєчасна?
— Інвестиції та допомога Україні забезпечують не лише порятунок самої української держави та її громадян, а й захист Заходу. Адже будь-яка країна (особливо ті, що межують з Росією) може стати наступною жертвою російської агресивної війни. Надаючи допомогу Україні, зокрема її оборонному сектору, Захід інвестує у власну безпеку. Війна в Україні принципово нова, це перша війна ХХІ століття. Виявляється, Україна — єдина нація, яка набула цього безпрецедентного досвіду. Для Заходу уроки війни в Україні можуть бути корисними для вдосконалення військових стратегій, оновлення номенклатури озброєння, захисту від хвиль кібератак та інформаційних атак в рамках «гібридної війни». Зважаючи на динамізм російської військової машини та величезні людські ресурси, які Росія використовує проти України, наша держава відчуває постійну потребу зміцнювати свою обороноздатність. Наші партнери мають потужні та сучасні системи озброєння, які вже зараз можуть захистити всі регіони України.
Розвантажувальні роботи в рамках місії сприяння безпеці України на авіабазі ВПС США Довер, Делавер. 3 лютого 2023 року.
Фото: Air Force Senior Airman Faith Barron
В умовах збройного протистояння з Росією, як є набагато потужнішим за нас противником, будь-яка зовнішня допомога дозволяє захистити міста і села, врятувати людські життя та зберегти інфраструктуру, звільнити окуповані території. Західна допомога безпосередньо впливає на життя військових і мирних жителів України. Затримка цієї допомоги означає ще одну жертву, ще одну окупацію, ще одну руйнацію інфраструктури. Нам дуже потрібні системи протиповітряної та протиракетної оборони, щоб убезпечити великі міста і прикордонні райони, які щодня підпадають під залпи російських ракет. Нам гостро потрібні ефективні системи протидії ракетам та безпілотникам, щоб зберегти критичну інфраструктуру, оскільки російські повітряні атаки зруйнували або значно пошкодили найбільші теплові та гідроелектростанції України. Через російські бомбардування Україна втратила понад 9 ГВт виробничих потужностей, зазначав прем’єр-міністр України Денис Шимигаль на початку червня цього року…
Росія свідомо створює катастрофічні умови для життя мирного українського населення, особливо напередодні зими. Нам відчайдушно потрібні технологічні рішення, щоб захистити нас від керованих авіаційних бомб, які Росія використовує, щоб знищити Харків та інші наші прифронтові міста. Що системнішою та змістовнішою буде допомога з боку партнерів України, то більше шансів зупинити російське вторгнення. Це необхідно і Україні, і Заходу для порятунку всіх.
— Як ви аналізуєте поточний баланс сил між Україною та Російською Федерацією, яка веде наступ, і як Україна може протистояти та перемогти Російську Федерацію?
— Ми виходимо з того, що Росія набагато більша за Україну і територіально, і за ресурсами. Російська концепція війни базується на використанні значних людських і матеріальних ресурсів. Результатом цього є масове виробництво ракет, артилерійських снарядів, застосування живої сили. Використання цих принципів російської військової стратегії ми бачили на фронті протягом усієї війни. У розпорядженні росіян є все: елітні підрозділи морської піхоти, моторизовані бригади, а також штурмові батальйони з ув’язнених…
У України немає таких людських ресурсів, вона прагне запобігти значних втрат. Ми також не можемо втрачати територію. Втрата навіть невеликої місцевості проблематична для легітимності нашої держави. У Росії втрату цілого регіону можна й не помітити. У такій ситуації для України залишається лише вибір високотехнологічної асиметричної війни, в якій вона прагне знищити бази російської армії та оборонний комплекс. Приклад Чорноморського флоту показує значні результати стратегії цієї асиметричної війни. Через удари морських безпілотників Росія втратила навіть свій флагман, не кажучи вже про великі десантні кораблі та інші кораблі російського флоту. Схоже, така тактика ефективна і для знищення російських військових об’єктів, з яких, зокрема, запускаються ракети.
Російський крейсер «Москва» в порту Севастополя, Крим. 31 липня 2021 року.
Джерело: ВМФ РФ, manhhai
Ефективність асиметричної війни можна було б суттєво підвищити, якби партнери України вчасно поставили потужну зброю та посилили санкції, особливо проти російського військово-промислового комплексу. Запорука української перемоги — взаємодія з партнерами та опанування мистецтва ведення війни ХХІ століття.
— Ви фахівець у відносинах між Францією та Україною, зокрема у питаннях геополітики та оборони. Чи можете коротко описати для нас основні етапи цих відносин після здобуття незалежності в серпні 1991 року та який стан співпраці між нашими двома країнами сьогодні?
— Важко точно оцінити стан франко-українських відносин до 1991 року, тому що Франція тоді була незалежною державою, повноцінним гравцем міжнародного права, а Україна була радянською республікою у складі СРСР, яка, отже, мала зовсім інший статус. Тобто, на той час більшість французів сприймали українців як громадян СРСР. За словами колишнього посла Франції в Україні Філіпа де Суремена, проблема, яка традиційно була в основі відносин між Києвом і Парижем, полягала в тому, що для деяких французьких політиків українська незалежність була лише «випадковістю історії». Наприклад, президент Франції Валері Жискар д’Естен заявив, що Україна для Росії була «тим, чим [був] регіон Рона-Альпи для Франції». І цей фактор мав певний вплив на формування франко-українських двосторонніх відносин, а також відчувався під час розмов з окремими французькими дослідниками та дипломатами. З іншого боку, посол Філіп де Суремен на запитання колег про те, чому він справді хоче працювати в Україні, дав лаконічну, але дуже точну відповідь: «Треба лише подивитися на карту України, щоб зрозуміти її важливість для Європи»…
Здобуття Україною незалежності сприяло формуванню відносин Франції з Україною на міждержавному рівні. За ці тридцять років незалежності України сформувалося покоління українців, які не знайомі з життям за радянської системи, і це покоління фактично вже не є носієм радянської ментальності. До того ж, для французької молоді присутність України на політичній карті Європи стала звичним явищем, молодь не дуже переймається історичними «міфами», радше, їм цікаво відкривати сучасну Україну. Незабаром саме ці молоді люди, сучасні студенти, майбутні політичні діячі та дипломати завтрашнього дня, які не мислять крізь призму історичних стереотипів, визначатимуть двосторонні відносини.
 |
| Книжка «Франція-Україна. Історія дипломатичних і військових відносин. 1991–2023» (France-Ukraine. Une histoire des relations diplomatiques et militaires. 1991–2023) |
В еволюції франко-українських відносин слід пам’ятати про кропітку щоденну роботу французьких та українських дипломатів над розвитком двосторонніх відносин. Певною мірою саме від них залежить, чи залишаться ці відносини лише на рівні політичних декларацій, чи трансформуються у співпрацю двох держав у багатьох сферах. Наприклад, вчорашні стипендіати програм співробітництва французьких університетів сьогодні працюють в українських державних установах, приватних закладах та французьких компаніях в Україні. З іншого боку, колишні українські стипендіати французьких наукових програм, постдокторанти продовжують наукову співпрацю з французькими науковими структурами як досвідчені дослідники. Таким чином українська наука поступово стає невід’ємною частиною європейської. Прагнення Європейського Союзу створювати дослідницькі групи з різних країн тільки посилить цей процес.
Нагадаю про найбільш визначні факти у франко-українських відносинах після 1991 року.
- 27 грудня 1991 р. — визнання Францією незалежності України;
- 5 грудня 1994 р. — вербальна нота Франції, яка повторює зобов’язання за Будапештським меморандумом, що супроводжується листом від президента Франції Франсуа Міттерана;
- 2–4 вересня 1998 р. — візит до України президента Франції Жака Ширака (ілюстрація прислів’я «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути»);
- 2005 р. — скасування віз до України для громадян Європейського Союзу;
- 2014 р. — реалізація нормандського формату;
- 2017 р. — скасування візового режиму для громадян України з біометричними паспортами, які бажають подорожувати до Європейського Союзу.
Насамкінець, головне — нинішня допомога Франції Україні під час вторгнення Росії.
Французька бронетехніка направляється до Румунії в рамках розгортання Сил реагування НАТО (NATO Response Force). Вперше у своїй історії ці сили були активовані для оборонних цілей у відповідь на неспровоковане та невиправдане вторгнення Росії в Україну, демонструючи готовність НАТО захищати своїх союзників.
Джерело: NATO
Цікаво, що Еммануель Макрон, якого у 2022 році критикували за телефонні розмови з російським колегою (який розв’язав війну високої інтенсивності на українській землі), згодом несподівано став першим президентом Французької Республіки, який уточнив стратегію Франції щодо України на довгострокову перспективу. Стратегія, про яку йдеться, ґрунтується на трьох напрямах: по-перше, підтримка України в отриманні статусу кандидата на членство в Європейському Союзі та проведення реформ в Україні для набуття повноправного членства в ЄС. Друге — підтримка майбутнього вступу України до НАТО, коли сприятливі умови будуть виконані. Нарешті — створення французької команди з відновлення України під керівництвом П’єра Ельброна, спеціального посланника президента Французької Республіки. Його місія вже працює над поточними викликами, оскільки вона здатна, наприклад, спрямувати французьку допомогу на термінову реконструкцію українських лікарень, зруйнованих війною, і на допомогу у вирішенні проблем енергетичної інфраструктури України через цілеспрямовані російські бомбардування. Слід додати, що П’єр Ельброн швидко побачив українські досягнення у сфері цифровізації та можливості для Франції перейняти ці українські ноу-хау. Насправді йдеться не лише про політику допомоги Франції, а й про визначення сфер взаємовигідного партнерства.
У вересні 2023 року Жан-Луї Бурланж, голова комітету у закордонних справах Національної асамблеї Франції, під час інтерв’ю, яке він дав мені для моєї книжки, висловився так: «Україні потрібні друзі та допомога, а не трунарники». Насправді у війні високої інтенсивності проти переважаючого супротивника пріоритетом України є виживання як суверенної держави та нації. Допомога наших європейських партнерів є необхідною для функціонування української держави. Тому українці цікавляться, чи збережеться визначена президентом Макроном стратегія щодо їхньої країни, якщо відбудуться значні зміни у розстановці сил у Національній асамблеї.
На мою скромну думку, лідери «Національного об’єднання» (Rassemblement national) у Франції повинні відвідати Україну не для того, щоб поспілкуватися з політиками, а перш за все, щоб дізнатися про повсякденну реальність від простих українців. Чому б не побувати в передмісті Києва і побачити зруйновані війною населені пункти на власні очі. Пані Ле Пен могла поспілкуватися з дітьми під час уроку в підземному укритті школи, обговорюючи виклики повсякденного життя з переміщеними українськими родинами. Пан Жордан Барделла, молодший за незалежну Україну, міг поспілкуватися з науковцями і зрозуміти, чому мої колеги, викладачі історії університету Шевченка, які не підлягають мобілізації, все-таки пішли добровольцями ризикувати життям на фронті. Хто знає, можливо, досвід українських реалій допоміг би всім французьким політикам зрозуміти, що стратегія, яка мужньо започаткована президентом Макроном щодо України, заслуговує на продовження в короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективах, незалежно від тенденцій французької політики. Це було б потужним сигналом, надісланим французьким політичним класом лідерам і народу України.
— 11–12 червня в Берліні відбулася третя за рахунком міжнародна конференція з питань відбудови України. Чи зараз зручний час, чи можна зараз починати відбудову? На вашу думку, це необхідність, символ, необхідна перспектива?
— Будь-який міжнародний захід, спрямований на підтримку України, є і гострою необхідністю, і символом солідарності, і перспективою майбутнього відновлення та розвитку країни. Не стала винятком у цьому плані стала й Конференція з питань відновлення України (URC2024), яка відбулася в Берліні 11–12 червня 2024 року. Нам дуже потрібна стратегія розвитку нашої країни, тим більше, що 25 червня починаються переговори про вступ України до ЄС. Подальша війна несе значні ризики та виклики, особливо в енергетичному секторі. Росія знищує українську систему виробництва електроенергії та іншу критично важливу інфраструктуру, ставлячи під загрозу життя та здоров’я мільйонів громадян із наближенням зими. По суті, це психологічний тиск на українське населення, щоб його залишити без світла, води та опалення. У цьому контексті допомога партнерів не просто важлива, а життєво необхідна.
Конференція з питань відновлення України у Берліні, Німеччина. 11 червня 2024 року.
Джерело: URC2024
Із символічної точки зору конференція у Берліні важлива за значенням. Адже ми переконалися в намірах наших партнерів і надалі підтримувати Україну не лише на словах, а й у створенні необхідних умов для інтеграції нашої держави до Європейського Союзу та світової економічної інтеграції. Не випадково гаслом конференції було: «Об’єднані в захисті. Об’єднані у відновленні. Разом сильніше» (United in Defence. United in Recovery. Stronger together). Україна прагне до технологічного розвитку, тому вітався акцент, який учасники конференції зробили на інноваційних інфраструктурних проєктах, реалізація яких зробить нашу країну гравцем економічних і технологічних змін на континенті.
Головною метою конференції було «консолідувати подальшу міжнародну підтримку з відновлення, реконструкції, реформування та модернізації України». Це екстрена допомога для задоволення життєво важливих потреб, реалізація проєктів розвитку, створення привабливих умов для бізнесу та інвесторів, активна участь громадянського суспільства у процесах реконструкції… Підхід до створення привабливих умов для бізнесу та інвесторів та розвитку громадських ініціатив виявився цінним, оскільки дозволяє думати про довгостроковий розвиток України, а не лише реагувати на нагальні потреби країни, яка перебуває у стані війни. Тому неправильно вважати дату проведення конференції невдалою через проведення мирного саміту в Швейцарії 15–16 червня за дуже близьких дат. Насправді ці дві події глибоко пов’язані. Метою саміту було знайти політичну модель для досягнення справедливого миру, метою конференції з відновлення України — модель знайти її економічного розвитку, яка б дозволила не лише якомога швидше відновитися, а й долучитися до процесів європейської та світової економічної інтеграції. Не випадково робота конференції проходила як у формі міжурядової зустрічі, так і у вигляді форуму з питань відновлення…
Ця конференція, в якій Україна взяла участь як кандидат на членство в ЄС, стала практичною платформою для перетворення України на стабільну державу. Перспективи стосуються не лише оборонного сектору (і одним із шляхів досягнення цього є створення спільних підприємств з виробництва зброї, про що також йшлося на конференції), а й малого та середнього бізнесу, а також місцевих органів влади. Так, були ухвалені проєкти, спрямовані на підтримку малого та середнього бізнесу в Україні (SME Resilience Alliance for Ukraine), із заявленою сумою в 7 млрд євро. Угоди про гарантії та субсидії в рамках інвестиційної складової програми Ukraine Facility на загальну суму 1,4 млрд євро складають другий за обсягом пакет допомоги. Безумовно, це сприятиме економічній та соціальній стабільності як України, так і Європи в цілому.
— Як би ви хотіли завершити наше інтерв’ю?
— Я хочу, щоб війна закінчилася.
Париж, червень 2024 року
Оригінал публікації: Défis Humanitaires, Франція
